Земельні конфлікти останнім часом доволі актуальні, адже на фоні економічного спаду в Україні такі дії державних органів, що не мають за мету реальний захист державних інтересів, ще більше шкодять економіці. Залучення у тривалі судові процеси та відібрання землі у сільгоспвиробників, що сплачували податки у державну скарбницю, тягне за собою лише знищення бізнесу та не може сприяти захисту інтересів України. Як практикуючий юрист по Харківському регіону, відмічаю тенденції в земельних спорах.

Останнім часом у Харківському регіоні набули розголосу справи за позовами прокуратури до фермерів та сільськогосподарських підприємств про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, а також про скасування розпоряджень та наказів, за якими землі надавались у користування.

Першим «порушенням», на яке посилаються державні органи при поданні позовних заяв, є, нібито, порушення ст. 134 Земельного кодексу України (ЗКУ) щодо надання прав на земельні ділянки в обхід процедури земельних торгів. При цьому держорганами повністю ігнорується та частина ст. 134 ЗКУ, в якій зазначено винятки, за яких права на земельні ділянки можуть надаватись без проведення відповідної конкурсної процедури, як-то для ведення фермерського господарства.

Цікаво, що суди Харківської області по-різному підходять до вирішення даного питання. В одних випадках ухвалюються рішення про задоволення позовів прокуратури з підстав того, що виняток, передбачений ч. 2 ст. 134 ЗКУ, розповсюджується тільки на громадян. За їх логікою фермерське господарство як юридична особа мало б пройти процедуру земельних торгів для правомірного набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. В інших випадках прокуратурі відмовляють в задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що на момент, коли спірні земельні ділянки надавались в користування, процедура проведення земельних торгів чинним законодавством не була передбачена.

Другим приводом для звернення прокуратури з вказаними вище позовними заявами стали формальні помилки чи дрібні неточності, які були допущені самими органами державної влади чи місцевого самоврядування при наданні земельних ділянок. І це при тому, що формальні помилки чи неточності не є підставою для скасування відповідних розпоряджень та наказів або визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Більше того, за помилки органів публічної влади в жодному разі не має нести відповідальність особа, що наповнює бюджет.

З цього приводу Верховним Судом України вже висловлювалася позиція по справі № 6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Суд вказував, що однією з обов’язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв’язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судова практика з вирішення земельних спорів суттєво різниться у Харківському регіоні. Чимало залежить як від обставин конкретної судової справи, так і від вибору захисника, який представляє інтереси заінтересованої особи.

В ситуації, коли з позовом про скасування або визнання недійсними розпоряджень, наказів, торгів та договорів, за якими особі була надана земельна ділянка, звертається держава з підстав нібито порушення законодавства її ж органами при наданні прав на земельні ділянки, дієвою є практика Європейського суду з прав людини. Зокрема – рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 р. «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», в якому суд зазначив про те, що «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише через порушення, вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, – мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Наразі застосування зазначеної практики ЄСПЛ в Харківській області набуває суттєвого поширення. Судами першої і другої інстанції, як загальними так і господарськими, застосовувався вищевказаний висновок ЄСПЛ, завдяки чому були захищені інтереси ряду осіб від неправомірних позовів з боку органів державної влади щодо прав на земельні ділянки. В усіх випадках суди приходили до висновку, що є неприпустимим визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон.

В одній зі справ міжрайонна прокуратура Харківської області звернулася з позовом до міської ради та Особи «А» про визнання недійсним договору про надання послуг на проведення земельних торгів та протоколів земельних торгів. До справи була залучена Особа «Б», яка перемогла на торгах. Обидва відповідачі по даній справі підтримували позовну заяву в повному обсязі, окрім Особи «Б» – за допомогою позову прокуратури міська рада намагалася відібрати щойно набуті Особою «Б» права на землю. При перегляді рішення господарського суду першої інстанції, Харківський апеляційний господарський суд, застосувавши, з-поміж іншого, практику ЄСПЛ, відмовив в задоволенні позову міжрайонної прокуратури Харківської області та дійшов висновку, що «переможець земельних торгів законно очікує набуття майнових прав у вигляді права оренди на земельні ділянки та не може бути позбавлений цих прав через допущення порушення процедури проведення земельних торгів міською радою та визначеним нею виконавцем».

Такі висновки є справедливими: перед тим, як особа набуде прав на земельну ділянку, їй доводиться пройти складну та тривалу бюрократичну процедуру і вона обґрунтовано розраховує на її цілковиту законність. З цього приводу ЄСПЛ у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 р. по справі «Рисовський проти України» дійшов висновку, що «ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

Застосування висновку ЄСПЛ по справі Стретча потребує поширення на загальнодержавному рівні, щоб прибрати невизначеності у таких питаннях, як дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Андрій Литвин,

адвокат, керівник Харківського представництва ЮФ «Ілляшев та Партнери»